Мова: українська
Опис:
Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м.Гадячі на
Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла
формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько
був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько
Яків, колишній декабрист, учив він хлопця набувати знань, щоб віддати
себе праці для добра рідного краю.
Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім
гуманітарними дісциплінами, а надто минулим українського народу, його
безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії О.
Стронін прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів
Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М.Драгоманов, який і сам
згодом став одним з перших українських просвітителів.
1859 р. допитливий юнак вступає на історико – філологічний факультет
Київського університету. Вища школа, звідки вийшло чимало українських
діячів, завжди була індикатором суспільних суперечностей, тож неважко
уявити, які настрої панували серед студентства напередодні і на початку
суспільних реформ у Росії. Ще під час навчання М. Драгоманов ступив на
освітянську ниву: викладає у недільній школі на Подолі, а після її
закриття – у Тимчасовій педагогічній школі.
Разом з тим, досліджуючи історію стародавнього світу, він простежує
механізм функціонування суспільства та держави і доходить висновку, що
суспільство – цілісна система, розвиток якої тісно пов*язаний з
економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою. Це
дає йому змогу закласти підвалини політичної доктрини: «Зменшивши бодай
трохи те, що сам народ називає своєю темрявоою, ми підкопаємо й ті
основи, що на них тримається і здирство, яке заїдає народ».
У своїй першій грунтовній праці з історії України «Малороссия в ее
словесности» М. Драгоманов показав себе як неординарний історик, з
власною концепцією, яка суперечила офіційній. Так, розпочавши розповідь
з прадавніх часів, він доводить, що сучасний український народ –
спадкоємець не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі,
Галицького князівства.
З 1864 р. він – приват-доцент, а з 1870- го – доцент кКиївського
університету. З метою вдосконалення кваліфікаціі, Драгоманов виїжджає
на три роки за кордон. У великих університетських центрах Гейдельберга,
Берліна, Рима, Відня, Флоренції та ін. досліджує місцеві архіви,
знайомиться з дійсністю європейських країн, передовою думкою і
провідними політичними теоріями, зокрема П.-Ж. Прудона, що мали вплив
на формування власної політичної концепції вченого, вивчає становище
національних меншин, у тому числі й слов*янських народів, серед них
галичан у складі Австро-Угорщини і поляків у складі Німеччини.
1873 р. він повертається до Росії з уже сформованою політичною
доктриною федеративного соціалізму. Майбутня держава уявлялося йому
федерацією вільних громад, які б об*єднували людей на підставі спільних
території та господарської діяльності й становили автономні національні
одиниці. Для досягнення цієї мети він визначив три етапи:
духовно-просвітницький, політичний(здобуття політичних свобод,
запровадження конституції) та реформування соціально-економічних
відносин. Рішуче засуджуючи політичні авантюри й насильницькі
революції, Драгоманов вважав, що будь-який політичний рух повинен
характеризуватся участю в ньому всього народу, а також розділяв у своїй
політичній доктрині часовою дистанцією культурно-просвітницькій і
політичний етапи творення держави, бо в суспільстві, не здатному
керувати собою, самоуправлятись, зазначав він, не може бути й мови про
радикальні зміни. «Доки не виробимо собі лексикона і граматики, не
видамо пам*яток нашої мови з ХІ ст. до пісень, не напишемо історії
свого народу… доти мусимо сидіти, присипавши голову попелом, у політику
не лізти й прокламацій не писати». Тим-то й приділяв Драгоманов таку
велику увагу розвиткові української літератури, вітав «Граматику» П.
Куліша, ретельно досліджував творчість Т. Шевченка.
Драгоманов бере активну участь у громадському житті Наддніпрянської
України 1873-1875 рр. Це і викладацька робота, і діяльність у Київській
громаді. Фактично він сам редагує газету «Киевский телеграф», у якій
співробітничали П. Житецький, П. Чубинський, С. Подолинський та ін.,
налагоджує стосунки з російськими народниками А. Желябовим, О. Дейчем,
Я. Стефановичем, збирає кошти для повстанців проти турецького гніту в
Герцеговині. Не полишає, однак і дослідницької роботи. Виходить його
спільна з В. Антоновичем праця «Исторические песни малорусского
народа», яку вони почали писаати ще 1869 р., «Малорусские народные
предания и рассказы»,
«Про українських козаків, татар і турків»
та ін. Обстоюючи думку, що вирішальна роль в історії належить народним
масам, він досліджує відтворення історичних подій у народній творчості,
а також зміни в менталітеті простих людей.
Автор: М.П. Драгоманов
Видавництво: Київ, тискарня В.І.Давиденка, 1876
Формат: PDF
Кількість сторінок: 70
СКАЧАТЬ